Історія справи

Постанова ВГСУ від 23.09.2014 року у справі №927/741/13
Постанова ВГСУ від 22.09.2015 року у справі №927/741/13
Постанова ВГСУ від 31.03.2015 року у справі №927/741/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Справа № 927/741/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Погребняка В.Я.суддів:Білошкап О.В., Жукової Л.В.розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НіжинТеплоМережі"на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.05.2015 рокута постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 рокуу справі№927/741/13 господарського суду Чернігівської областіза позовом ОСОБА_4 доТовариства з обмеженою відповідальністю "НіжинТеплоМережі"простягнення середнього заробітку, компенсації за невикористану щорічну відпустку та моральну шкоду,за участю представників сторін: ОСОБА_4 - особисто, від ОСОБА_4 - ОСОБА_5 за довіреністю №58 від 02.02.2015 року,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 27.05.2015 року ( суддя - Фесюра М.В.) у справі № 927/741/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "НіжинТеплоМережі" на користь ОСОБА_4 165 489,00 грн., в тому числі 162 048,00 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та 3 441,00 грн. моральної шкоди, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "НіжинТеплоМережі" 3 309,78 грн. судового збору в дохід державного бюджету.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 року (колегія суддів у складі: головуючий - Разіна Т.І., суддя - Копитова О.С., суддя - Сотніков С.В.) апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "НіжинТеплоМережі" задоволено частково.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 27.05.2015 року у справі № 927/741/13 скасовано в частині стягнення 3 441,00 грн. моральної шкоди, прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні вимог про стягнення 3 441,00 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "НіжинТеплоМережі" 34,42 грн. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "НіжинТеплоМережі" 3240,96 грн. судового збору в дохід державного бюджету .

В іншій частині рішення господарського суду Чернігівської області від 27.05.2015 року у справі № 927/741/13 залишено без змін.

Не погодившись з рішенням господарського суду Чернігівської області від 27.05.2015 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 року, товариство з обмеженою відповідальністю "НіжинТеплоМережі" ( далі - ТОВ "НіжинТеплоМережі") звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових актів, з вимогою прийняти нове рішення яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на приписи ст.ст. 116, 117, 233, 2371 Кодексу законів про працю в Україні , Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012, ст.ст.256, 257, ч.ч.1,5 ст.261 Цивільного кодексу України. Наголошує на тому, що позивачем пропущено строк для звернення з відповідним позовом, а також на недоведеність та необґрунтованість заявленого відшкодування моральної шкоди.

Позивач, ОСОБА_4, у відзиві на касаційну скаргу проти вимог та доводів скаржника заперечує, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Розпорядженням секретаря третьої судової палати Вищого господарського суду України від 21.09.2015 року для розгляду справи №927/741/13 господарського суду Чернігівської області сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., судді: Білошкап О.В., Жукова Л.В.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши позивача та представника позивача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_4 перебувала з ТОВ "НіжинТеплоМережі" у трудових відносинах з 27.05.2007 року.

10.09.2012 року звільнена з підприємства за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (наказ про звільнення № 59-к від 10.09.2012 року).

В Наказі зазначено про виплату ОСОБА_4 грошової компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 24.05.2011 року по 09.08.2012 року із розрахунку 28 календарних днів. На зворотній стороні наказу міститься підпис позивача про ознайомлення.

Відповідно до розрахункового листка заробітної плати ОСОБА_4 за вересень 2012 року, при звільненні ОСОБА_4 відповідачем здійснено нарахування 6751,29 грн. компенсації за 37 календарних днів невикористаної відпустки, що не заперечується позивачкою.

При звільненні ОСОБА_4 одержала 4216,70 грн., зазначена сума враховує обов'язкові відрахування з нарахованої працівникові суми, а також авансово виплачені їй 1247,79 грн. ( зазначені в розрахунковому листку як борг за робітником).

18.02.2013 року ОСОБА_4 звернулася до ТОВ "НіжинТеплоМережі" з листом про те, що при звільненні їй не було нараховано та виплачено компенсацію за всі дні невикористаної щорічної відпустки.

ТОВ "НіжинТеплоМережі" листом № 01-07/261 від 19.02.2013 року повідомило, що сума компенсації за невикористану відпустку при звільненні ще за 30 календарних днів, яка помилково не донарахована, перерахована позивачці на картковий рахунок, відкритий у банку «Демарк». Згідно виписки банку «Демарк» за 20.02.2013 року на картковий рахунок ОСОБА_4 зараховано 4679,16грн.

Відповідно довідки від 22.03.2013 року, виданої ТОВ "НіжинТеплоМережі", 19.02.2013 року ОСОБА_4, згідно наказу, нараховано і виплачено компенсацію за невикористану відпустку при звільненні за 30 днів і за останній день звільнення у сумі 5752,20 грн., утримано ПДФО в сумі 867,24 грн., ЄСВ у сумі 207,08 грн.

Означене підтверджується копією розрахункового листка зарплати ОСОБА_4 за лютий 2013 року.

05.04.2013 року ОСОБА_4 звернулася до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з позовною заявою до ТОВ "НіжинТеплоМережі" про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 04.06.2013 року провадження у справі ОСОБА_4 до ТОВ "НіжинТеплоМережі" про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди закрито, в зв'язку з непідвідомчістю даного спору, на підставі Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( №4212-VI від 22.12.2011року) та ст.12 Господарського процесуального кодексу України.

13.06.2013 року ОСОБА_4, зважаючи на наявність у провадженні господарського суду Чернігівської області справи про банкрутство ТОВ "НіжинТеплоМережі", звернулася з позовом до Товариства про стягнення середнього заробітку, компенсації за невикористану щорічну відпустку та моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що у день звільнення, всупереч вимогам статті 116 Кодексу законів про працю в Україні ( далі - КЗпП України), відповідач, ТОВ "НіжинТеплоМережі", не провів повного розрахунку з ОСОБА_4

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 04.07.2013 року у справі № 927/741/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою від 04.12.2013 року Вищого господарського суду України скасовано рішення господарського суду Чернігівської області від 04.07.2013року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 року, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Чернігівської області від 06.02.2013 року у справі № 927/741/13 позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "НіжинТеплоМережі" на користь ОСОБА_4 201,70 грн. відшкодування надлишково утриманих сум податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску. В іншій частині позову відмовлено повністю. Також, судом стягнуто з ТОВ "НіжинТеплоМережі" 1 827 грн. судового збору в дохід державного бюджету.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 року у справі № 927/741/13 залишено без змін рішення господарського суду Чернігівської області від 06.02.2014 року у справі № 927/741/13.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.09.2014 року у справі № 927/741/13 постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 року та рішення господарського суду Чернігівської області від 06.02.2014 року у справі № 927/741/13 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 04.02.2015 року у справі № 927/741/13 заяву ОСОБА_4 задоволено, постанову Вищого господарського суду України від 23.09.2014 року у справі № 927/741/13 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції, в зв'язку з передчасністю висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та помилковістю висновку суду касаційної інстанції про початок перебігу строку звернення до суду з моменту підписання наказу та розрахунку при звільненні, оскільки у день звільнення не було проведено фактичного розрахунку з позивачкою та виплати всіх належних їй сум.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2015 року рішення господарського суду Чернігівської області від 06.02.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 41 018,40 грн. та 3 441,00 грн. моральної шкоди. У скасованій частині справу передано на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області в іншому складі суду. В іншій частині рішенням господарського суду Чернігівської області від 06.02.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 року залишено без змін.

Під час нового розгляду, 20.05.2015 року позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 11.09.2012 року по 27.03.2015 року в сумі 162 048,00 грн. та моральної шкоди в розмірі 3 441,00 грн.

При виконанні, рішення від 06.02.2014 року( в залишеній в силі частині), платіжним дорученням № 287 від 23.05.2015 року державним виконавцем було стягнуто з ТОВ "НіжинТеплоМережі" 201,70грн. надлишково утриманого з позивача ЄСВ. Відповідно до наданої виписки по картковим рахункам ОСОБА_4 вказана сума була зарахована їй на рахунок 27.03.2015 року.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 27.05.2015 року у справі № 927/741/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "НіжинТеплоМережі" на користь ОСОБА_4 165 489,00 грн., в тому числі 162 048,00 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та 3 441,00 грн. моральної шкоди, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "НіжинТеплоМережі" 3 309,78 грн. судового збору в дохід державного бюджету.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на приписах ст.ст. 47, 116, 117, 2371 КЗпП України, Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012, постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та мотивовано доведеністю вчинення відповідачем порушення трудових прав позивачки, а також обґрунтованістю її вимог щодо стягнення та розміру моральної шкоди, яка виникла в наслідок даних порушень .

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "НіжинТеплоМережі" задоволено частково. Рішення господарського суду Чернігівської області від 27.05.2015 року у справі № 927/741/13 скасовано в частині стягнення 3 441,00 грн. моральної шкоди, прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні вимог про стягнення 3 441,00 грн. моральної шкоди. В іншій частині рішення господарського суду Чернігівської області від 27.05.2015 року у справі № 927/741/13 залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу витрат зі сплати судового збору.

Скасовуючи рішення господарського суду в частині стягнення 3 441,00грн. моральної шкоди, апеляційний суд виходив з приписів ст. 2371 КЗпП, п.п. 3, 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" та того, що ОСОБА_4 була звільнена з займаної посади у ТОВ «НіжинТеплоМережі» за прогул - з 13.08.2012 року по 10.09.2013 року, в цей період відповідачка не виходила на зв'язок з працівниками підприємства та не повідомляла про причини невиходу на роботу. За висновками апеляційного суду, в наслідок власних дій, позивачка втратила джерело доходу. Також, судом встановлено, що позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу в порядку ст. 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на підтвердження того, що в період з 10.09.2012 року по 18.02.2013 року вона зверталася до відповідача з вимогою про сплату їй компенсацію за невикористану відпустку, про яку вона, як особа, що працювала на посаді головного бухгалтера відповідача не могла не знати.

Колегія суддів погоджується з висновками та рішенням судів попередніх інстанцій в частині стягнення 162 048,00 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, та з рішенням апеляційного суду в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення 3 441,00грн. моральної шкоди, з оглядом на наступне.

За приписами ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Зміст ст. 117 КЗпП України визначає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

В даному випадку, при попередньому розгляді цієї справи, судами встановлено наявність спору щодо суми компенсації за невикористану відпустку при звільненні, з якої необґрунтовано було утримано 201,70 грн. - сум податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску.

Враховуючи роз'яснення, викладені в рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012, щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 2371 цього Кодексу, Верховний Суд України в постанові від 04.02.2015 року, про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23.09.2014 року у даній справі прийшов до висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22.01.2014 № 6-159цс13, від 2 липня 2014 року № 6-76цс14.

Відповідно до ч. 1 ст. 11128 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Так, як це вірно було встановлено судами попередніх інстанцій, днем фактичного розрахунку є 27.03.2015 року , а саме здійснення ТОВ "НіжинТеплоМережі" на примусових засадах через орган Державної виконавчої служби відшкодування зайво утриманого податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску (платіжне доручення № 287 від 23.05.2015 року) . За таких обставин, суди дійшли правомірного висновку про стягнення суми середнього заробітку, в порядку ст. 117 КЗпП України, за період з 11.09.2012 року по 27.03.2015 року в розмірі 162 048,00 грн.

Враховуючи обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 та правові висновки Верховного Суду України, викладену у постанові від 04.02.2015 року у даній справі, колегія судді Вищого господарського суду України вважає доводи скаржника з приводу пропуску строку позовної давності позивачкою при зверненні з відповідною позовною заявою до суду безпідставними та необґрунтованими. Рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо стягнення суми середнього заробітку, в порядку ст. 117 КЗпП України, за період з 11.09.2012 року по 27.03.2015 року в розмірі 162 048,00 грн., колегія вважає законним, обґрунтованим, таким, що прийнято у відповідності до норм чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги в цій частині не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, є необґрунтованими та зводяться оцінки обставин та доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлені ст. 1117 ГПК України .

Крім того, однією з вимог, заявлених ОСОБА_4, є стягання моральної шкоди в сумі 3 441 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в обґрунтування заявленої моральної шкоди позивачка надала довідки про неодержання нею допомоги по безробіттю та копії її розписок про отримання позики. Також, ОСОБА_4 зазначено про те, що на її утриманні перебуває неповнолітня дитина, яку виховує сама без чоловіка, постійно потребує із-за скрутного матеріального становища у запозиченні коштів для харчування, оплати комунальних платежів та оплати педагогів для дитини, її навчання у Ніжинській дитячій хореографічній школі, проїзду у громадському транспорті.

Відповідно до ст.ст. 32-34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а и ст. 2371 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 р. у справі 6-23 цс 12).

Відшкодування моральної шкоди, також, передбачено ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відшкодування шкоди здійснюється у разі, наявності у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності: неправомірної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини завдавача шкоди.

При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише через неправомірну поведінку відповідача.

Згідно з п. 3 постанови пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем не було доведено неправомірну поведінку відповідача, яка б могла бути пов'язана з наслідками, про які зазначила ОСОБА_4 у своєму позові.

Так, як це вірно було встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_4 була звільнена з займаної посади у ТОВ «НіжинТеплоМережі» за прогул - з 13.08.2012 року по 10.09.2013 року, також судом встановлено, що в цей період позивачка не виходила на зв'язок з працівниками підприємства та не повідомляла про причини невиходу на роботу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в наслідок власних дій позивачки вона втратила джерело доходу. При цьому, апеляційним судом вказано на те, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу в розумінні ст. 34 ГПК України на підтвердження того, що в період з 10.09.2012 року (час звільнення) по 18.02.2013 року, ОСОБА_4 вживалися заходи щодо стягнення на її користь компенсації за невикористану відпустку, про яку вона, як особа, що працювала на посаді головного бухгалтера відповідача не могла не знати. Враховуючи встановлене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_4 причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем після його звільнення та моральними стражданнями і переживаннями позивача.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком Київського апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні вимог про стягнення 3 441,00 грн. моральної шкоди, в зв'язку з недоведеністю.

Доводи заявника касаційної скарги в цій частині є необгрунтованими, оскільки апеляційні вимоги в частині оскарження рішення суду першої інстанції від 27.05.2015 року щодо стягнення моральної шкоди в сумі 3 441 грн., були задоволені.

У відповідності до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду Чернігівської області від 27.05.2015 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 року в частині стягнення суми середнього заробітку за період з 11.09.2012 року по 27.03.2015 року в розмірі 162 048,00 грн., та постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 року в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення 3 441,00 грн. моральної шкоди, відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НіжинТеплоМережі" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 27.05.2015 року ( в частині стягнення суми середнього заробітку за період з 11.09.2012 року по 27.03.2015 року в розмірі 162 048,00 грн.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 року у справі №927/741/13 - залишити без змін.

Головуючий суддя: В.Я. Погребняк Судді: О.В. Білошкап Л.В. Жукова